Комунальний заклад освіти "Середня загальноосвітня школа № 117" Дніпровської міської ради


запам'ятати

 




Класна оцінка

Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія
Курси, вебінари, олімпіади. Портал Всеосвіта. Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

СВОЄРІДНІСТЬ ПРИТЧЕВОЇ МОДАЛЬНОСТІ У ВІРШІ Е.ПО ЕЛЬДОРАДО

У даній статті на матеріалі віршу Е. По Ельдорадо вивчаються особливості реалізації притчевої модальності у романтичному   дискурсі: своєрідність художньої умовності, романтична універсальність, провіденціалізм. За результатами дослідження доводиться приналежність твору до притчевого типу дискурсу.

Ключові слова: притча, притчевість, романтична притча, притчева модальність, парабола, дискурс романтизму.

THE SPECIFICITY OF PARABOLIC MODALITY IN E.POE’S POEM “ELDORADO”

The given article dwells upon the specificity of parabolic modality in the discours of Romanticism, namely in E.Poe’s poem “Eldorado”: such aspects as specificity of artistic circumlocution, Romantic universality, providential modus of the narration are being investigated. The parabolic nature of the verse is distinguished as a result of the research.

Key words: parable, moral fable, romantic parable, parabolity, parabolic modality, discours of Romanticism.

Американського романтика Едгара Аллана По сміливо можна вважати творцем майже усіх основних жанрів сучасної масової літератури: детективу, наукової фантастики, готичної прози. Творчість Е. По уже багато років не втрачає своєї актуальності. Увагу дослідників привертає новаторство Е. По у створенні літературних жанрів, цікавими залишаються його прийоми поєднання фантастичної ідеї і цілком ймовірних подробиць, таємничість, психологізм, містифікація, прийоми романтизму і готики, іронічний критицизм, гумор, гіпербола та контрасти, а також тема смерті та двійників. Окрім прозових оповідань весь світ зачаровується його поезією,  музичністю, звукописом, внутрішнім римуванням його віршів. Творчості письменника присвячені численні статті, дисертації, монографії.

Ш.Бодлер відносився до Е. По, як до кумира: "Читая По, он поражался глубокой родственности раскрывшегося перед ним мироощущения собственным трагическим переживаниям" [Звєрєв, 2003; с. 10]. А. Блок досліджував біографію та вплив творчості Е. По на розвиток інших жанрів. "Эдгар По, зазначав А.Блок, имеет отношениек нескольким широким руслам литературы XIX века" [Блок, 1962; с. 617]. В. Брюсов, вивчаючи творчість Е. По, зазначав: "Мы, которым Эдгар По открыл весь соблазн своего демона извращенности – и возводившим к этому истоку начало декадентства" [Брюсов, 1977; с. 99]. Г. Злобін описує письменника Е. По, "как художника, который всю свою жизнь искал прекрасное и тревожно спрашивал у себя и у других: Где этот край, край золотой Эльдорадо?" [Злобин, 1981; с. 14]. Багато уваги приділяє ліриці Е. По російський літературознавець А.Звєрєв. У своїй статті, «Вдохновенная математика Эдгара По», про його поезію він пише "Ослепительно яркие метафоры и сложнейшие символы, которыми насыщены Улялюм или Эльдорадо, для него никак не являлись самоцелью. Они лишь помогали отчетливо выразить умонастроение, вызывавшее все эти метания духа, рушащиеся иллюзии, ... и болезненные конфликты с невзрачностью эпохи" [Зверев, 2003;  с. 25]. М. Міхіна вивчає вплив поезії Е. По на формування французького символізму: на творчість Бодлера, Верлена, Малларме, Рембо [Михина, 1999]. Серед робіт українських дослідників вагому роль займають роботи О.Рихло [Рихло, 2002], який розглядав проблеми перекладу творчості Е. По, у тому числі Ельдорадо, на українську мову, і К.Шахової, яка цікавилася особистістю поета та його творчістю [Шахова, 2001].

Але такий аспект як своєрідність притчевої модальності у творчості Е.По залишився поза увагою багатьох науковців, чим і зумовлена актуальність дослідження. У творах По наявні численні виразні маркери інакомовного дискурсу, які у сукупності збагачують уявлення про романтичні модифікації інакомовних жанрів, передусім – жанру притчі. Метою даної розвідки є визначення типу художньої умовності в одному з програмних віршів Е. По Ельдорадо, що передбачає аналіз таких аспектів поетичної системи твору як стиль, своєрідність образів, композиція, хронотоп.    

Кожна з епох великого стилю у залежності від власної культур-філософської парадигми актуалізувала різні форми художнього інакомовлення. Однією з найбільш пластичних інакомовних моделей виявилася притча – "дидактико-алегоричний жанр, що припускає відсутність розвинутого сюжетного руху і може редукуватися до простого порівняння, зберігаючи, однак, особливу символічну наповненість. Зі змістовного боку притча тяжіє до глибинної премудрості релігійного чи моралістичного порядку, з чим пов’язана підвищена топіка" [Аверинцев, 1971; c.19]. Такі характерні для притчевого дискурсу ознаки як високий ступінь умовності, тяжіння до загальнокультурної символіки і універсалізації, абстрагованість у часі, відсутність випадковості і наявність закономірністі як вияву Провіденціалізму дозволяли притчі оперативно пристосовуватися до панівного світогляду будь-якої доби, що призвело до появи й концептуалізації суміжних поетичних категорій – зокрема, притчевості.

На думку української дослідниці О. Колодій, притчевість "виявляє завуальоване, приховане у тексті і проявляється у  тяжінні твору до філософічності, узагальнень, до спроби осягнути все буття людини, які приковують увагу до морально-етичної та філософської проблематики на високому рівні узагальнень" [Колодій, 2000]. Завдяки притчевості виникає ефект двоплановості художнього твору: співіснують план зображеної дійсності та глибокий ідейний, концептуальний підтекст. Причому двоплановість може виявлятися на рівні авторської концепції: підґрунтям подієвого плану слугуватиме філософське, морально-етичне світобачення письменника. Також можуть з’являтися особливі моделі характерів: герой у творі діє і як звичайний персонаж, і як образ-символ.

Притчевість твору виявляється і на рівні хронотопу. Вона породжує таке забарвлення, завдяки якому прочитання тексту виводиться на рівень позачасових та позапросторових вимірів. Реальний історичний ґрунт виступає лише основою, на якій твориться модель. Позаісторичний, позасоціальний плани – ось що насамперед характеризує притчеві утворення. О. Тупахіна розглядає притчевість як специфічну жанрову модальність, що за допомогою риторичних, стилістичних, ідеологічних надкодувань, інтертекстуальних посилань, тем та інших дискурсивних стратегій провокує читача на інакомовне прочитання тексту, але не виключає також інших варіантів прочитання [Тупахіна, 2007]. В такий спосіб притчевий твір, зберігаючи власну жанрову визначеність, водночас містить натяк  на співвіднесеність зображених подій з ширшим контекстом.

У літературі доби Романтизму утворюється своєрідна жанрова модифікація притчі – романтична. Її гносеологічною основою стає романтичне протиріччя між духовною свободою людини та її фактичною приниженістю у реальному житті, що дає поштовх до існування у романтизмі специфічної проблеми двовимірності світу. Життєві явища нерідко відображаються романтиками як символи якогось іншого, нетутешнього життя і мають значення не самі по собі, а лише як натяк на справжнє та вище життя, яке ховається за видимою буденністю.  За відомою формулою Новаліса, "світ є універсальною метафорою духу, його символічним образом" [Новаліс, 1979; с. 292]. За твердженням Т.Михед, "...у природі більше символів, ніж ми вважаємо, більше життя, ніж ми підозрюємо, і більше піднесеного, ніж можна відчути.  Природа – це парабола світу духів" [Михед, 2005; с. 41]. До прагнень романтиків відкрити тісні зв’язки між світом видимим і невидимим, матерією і духом, людиною і природою виявився близьким саме символічно-алегоричний спосіб зображення, поліморфна функціональність притчeвої форми. Т. Михед в роботі Притча як принцип організації романтичного наративу наголошує, що "символічна наповненість притчі – параболи, доцентровість стратегії жанрового мислення, явлена у фрагментарності сюжету, лаконізмі і точності словесного виразу, суворій у своїй вишуканості простоті композиції і найголовніше, притчеве авторитарне слово, імпліцитно безпомильне у власній імперативності і монологічності, забезпечили різнорівневе функціонування жанру в літературному дискурсі романтизму..." [Михед, 2005;
с. 41]. Притча, втрачаючи конкретику, набуває характеру універсально-міфологічного модусу буття,  до якого органічно тяжіє романтичне мислення.

Як представник романтизму Е. По, звичайно, не міг оминути притчу, саме у ній він знаходив ті засоби виразності, які були йому близькі. Оповіддю, що "містить алегорію", він назвав новелу Король Чума, притчею іменував оповідання Тиша, параболою – оповідання Тінь. Оповідання Система доктора Смолла і професора Піріа інакомовно виражає ідею про те, що світом править безумство, яке вважає себе єдиною формою здоров'я. Також  до притчі, що містить мораль, можна віднести оповідання Чорт на дзвіниці. Цікавим прикладом поетичної реалізації притчевої стратегії у ліриці Е. По може слугувати вірш Ельдорадо. Цей філософський твір, написаний перед смертю поета, начебто є віддзеркаленням його справжнього шляху, та й взагалі, віддзеркаленням життя будь-якої людини.  Незважаючи на невеликий обсяг, Ельдорадо є цілком завершеним, глибоко-філософським твором, який можна вважати знаковим для певного етапу творчості Е. По.

Характерна для поета система віршування, ритмічний малюнок твору, органічно поєднаний з його ідейно-образним змістом. Цікавою є ритміка вірша, яка передає внутрішню напругу та відтворює ритм скачки коня. Ритм вірша Ельдорадо схожий з ритмом вірша А.Теннісона the Charge of the Light Brigade. Лаконізм, характерний віршу Ельдорадо наводить нас на думку про притчевість твору, яка знаходиться у фокусі уваги даного дослідження. Саме завдяки застосуванню притчевого типу умовності і виникає ефект двоплановості вірша, співіснування в його межах плану реального та плану фігурального.

Буквальне прочитання вірша не є завершеним:  хоробрий герой усе своє життя подорожує у пошуках Ельдорадо, землі багатої на золото. Наприкінці він перетворюється на старця, сили залишають його і перед ним постає предсмертне видіння: він зустрічає тінь, та питає її, де знаходиться золота земля, але тінь дає йому неясну відповідь. Натомість, інакомовне прочитання дозволяє більш глибоко й усебічно зрозуміти зміст, закладений автором у текст. В цьому випадку вірш можна розуміти як притчу, точніше, як романтичну притчу, з характерними для неї образами лицар, привид-тінь і топосами Ельдорадо: недосяжний ідеал романтичного героя.

Інакомовне прочитання дозволяє визначити у творі численні виразні маркери притчевого дискурсу. Серед них, передусім, універсальність хронотопу, що надає дії надреальності, позачасовості та всезагальності. У вірші немає чіткої географічної, часової, чи історичної, як у випадку буквального прочитання, прив’язки. Усі реалії у творі виконують сугестивну функцію (в цьому випадку Ельдорадо виступає як культурний конструкт, а не як географічний об’єкт). Зазначимо, що мотив Ельдорадо, як щасливого краю досягнути який можливо лише після смерті, з’являється у Е. По не раз. У творі Країна сновидінь (переклад на російську мову Н. Вольпіна), зустрічаємо схоже бачення Едьдорадо: "Для сердец, чья боль безмерна, / Этот край – целитель верный, / Здесь, в пустыне тьмы и хлада, / Здесь, о, здесь их Эльдорадо!". Наявна у вірші Ельдорадо і властива притчевому дискурсу концептуальна метафора мандрів, пошуків (символ дороги є метафорою життя). На притчеву природу твору вказують також контрастність та стислість часу (на початку вірша ми зустрічаємо молодого рицаря, а в кінці він перетворюється на старця),  або, як визначає О. Рихло, "прийом градації (радість – знесилення – старість – смерть)" [Рихло, 1999 ].

Особливу увагу слід приділити персонажам твору. Притчеві герої, як зазначає С. Авєрінцев, є не об’єктами естетичного спостереження, а суб’єктами етичного вибору, чим зумовлена психологічна нерозробленність їх характерів, відсутність обставинності. Ілюстрацією тези дослідника виступає головний герой твору Ельдорадо – рицар, ім’я та психологічна характеристика якого не вказані поетом. Перед нами властивий притчі нерозроблений персонаж, персонаж-функція, що своєю діяльністю спричинює наслідки, символічний підтекст яких читач визначає сам. Наявна у вірші і мораль – щоправда, не етична, а екзистенціальна. Проголошена Тінню неможливість досягнення романтичного ідеалу у земному житті демонструє непорушність Закону, на ствердженні якої онтологічно базується жанр притчі [Лихачев, 1979; с. 7]. Таким чином, стає очевидним, що твору Ельдорадо властива притчева модальність із притаманним їй особливим провіденційним підсвітленням, яке допомагає крізь одиничне бачити вічне, всезагальне, світове.

На жаль, існуючи переклади не досить вдало передають авторський імпульс, хоча до віршу зверталися такі досвідчені перекладачі як К.Бальмонт (1899), В.Брюсов (1924), Е.Гольдернесс (1958), Н.Вольпін (1972), В.Федоров (1923), В.Васил’єв (1976), В.Топоров (1976), Л.Бархударов (1982), В.Рогов (1983), Е.Удальцова (1988). Існує і чотири переклади на українську мову: П.Грабовського (1899), Г.Кочура (1972), Г.Гордасевича (1985) і М.Стріхи (1998). Оскільки Ельдорадо є твором з притчевою модальністю, мова його тяжіє до універсальності, свідоцтвом чому – численні мовні кліше. Персонажі не є об’єктами естетичного спостереження, а тому автор не дає їм конкретного опису. Однак багато перекладачів, зокрема Брюсов, Васил’єв, Топоров, припустилися неточностей перекладу через  зайву деталізацію, яка позбавляє притчу її універсальності.

У перекладі Топорова ніби описуються реальні події "Прощай жена!" И в стремена. Прощайте, малы чада! Как бог, богат... В лесах, в степи... Среди песка и чада... Туман, мираж... Куда ж, куда ж Девалось Эльдорадо?. Однак у творі не повідомляється, що рицар мав жінку та дітей: Gaily bedight, / A gallant knigh / In sunshine and in shadow, / Had journeyed long, / Singing a song, / In search of Eldorado. І взагалі персонаж у перекладі Топорова – золотошукач, що хоче розбагатіти, а не вічний мандрівник, який прагне відшукати романтичний ідеал. Таким чином, у перекладі Топорова простежується заміна головної ідеї твору і міцна історична прив’язка до Ельдорадо як географічного об’єкту, що зовсім не властиве оригіналу. Такої ж помилки припускається і Брюсов: Он на коне, В стальной броне; наявна в його перекладі і прив’язка до місця подорожі: В степи упал, якої не має в Ельдорадо Е. По: And, as his strengt / Failed him at length. Васил’єв у кожен куплет вірша уводе слово преграда, яке теж є відсутнім у Е. По. З оляду на це, пропонуємо власну спробу якомога повніше передати саме притчеву природу твору Э. По Эльдорадо:

Гордый и важный

Всадник отважный,

Под солнцем и под тенью,

Долго скакал,

Песнь напевал,

Эльдорадо найти в стремленье.

 

Вскоре стал старый

Всадник удалый.

Покрылось сердце тенью.

Духом он пал –

Не отыскал

На Эльдорадо похожую землю.

 

Иссякла сила,

Видна могила,

И повстречавшись с Тенью.

"Тень, – он сказал, –

Я долго искал

Как Эльдорадо, землю"

 

"Выше, чем холмы

Луны,

Ниже, чем долины ада,

Скачи ты смелей, –

Ответила Тень, –

Ищи своё Эльдорадо! "

ЛІТЕРАТУРА

1.Аверинцев С. Притча // Краткая литературная энциклопедия. – М., 1971. – Т. 6. – С. 19–21. 

2. Блок А. Собр. соч.: В 8 т. – М., 1962. – Т. 5. – С.617.

3. Брюсов В. Собр. соч.: В 7 т. –  М., 1977. – Т. 6. – С.99.

4. Зверев А. Вдохновенная математика Эдгара По // По Э.А. Стихотворения. Новеллы. Повесть о приключениях Артура Гордона Пима. Эссе. – М. : ACT, 2003.  – 358с.

5. Новалис. Генрих фон Офтердинген // Избранная проза немецких романтиков. – М.: Худож. лит., 1979. – 397с. – Т.1.

6. Злобин Г. Эдгар Аллан По – романтик и рационалист // Едгар По. Рассказы. – М.: Худож. Лит., 1981. – 351с. – С. 5–14.

7. Колодій О. І. Притча і притчевість в українській прозі 70- 80-х років ХХ ст.: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.06 / НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. — К., 2000. — 16 с.

8. Лихачев Д. Великое наследие. – М.: Современник, 1979. – 367 c.

9. Михед Т. Притча як принцип організації романтичного наративу // Поетологічні єтюди з історії літератури Англії та США: зб. статей. – Ніжин: ТОВ «Видавництво» Аспект-Поліграф», 2005. – 172 c. – C. 39–47.

 10. Михина М.В. Єдгар Аллан По, новеллист, поэт, теоретик, и французская поэзия второй половины XIX века: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.01.05 / НАН России; Астраханский государственный педагогический университет.  – М., 1999. – 20 с. 

11. Рихло О.П. Недосяжність таємничого Ельдорадо: чотири спроби наближення до Едгара Аллана По // Вікно в світ. Зарубіжна література: наукові дослідження, історія, методика викладання. – 1999. – № 4. – С. 110–119.

12. Рихло О.П. Відтворення мовностилістичних особливостей творів Е.А.По в українських перекладах : Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.16 / НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. – К., 2002. – 16 с.  

13.Тупахіна О. В. Поетика постмодерністської притчі у творчості Джуліана Барнса: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.04 / НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. – К., 2007. – 20 с.

14. Шахова. К. Едгар По: Начерки до портрета //  Е.А. По. Чорний кіт: Оповідання. – К.: Дніпро, 2001. – 368 с. – С. 5–24.

Подобається